«Шо файно, то файно! Йо!»

Непосидючі туристи! Заглянемо разом у час аж у 13,7 млн. років тому. Навіть уявити важко! А все почалося від великого вибуху і створення нашої Землі, що триває і досі. Жителі парку дивовижні і невідомі, яких можна добре розгледіти і навіть погладити. Майте сміливість порахувати зуби у щелепі Мегалодона, помірятися ростом із Кетцелькоатлем, вгадати довжину рога, що росте на лобі у Еласмотеріума та подружитися з Мамонтихою, яка ніколи не кричить на своїх мамонтенят…Дорогі діти, берете за руку своїх батьків і вимагаєте показати вам «Парк історії Землі». Їм теж буде цікаво!

Хто міг подумати, що ми ще й вулкан побачимо! Вперше про себе  він заявив після землетрусу у румунських горах Вранча. Тоді у Карпатах розпочали розробку родовищ нафти та озокериту. Ґрунтові води насичувалися киснем, проникали вглиб землі на тисячу метрів, окислювали нафту, в результаті чого відбувався приплив теплової енергії, що живить вулкан і досі. На даний момент він має 8 кратерів та 12 непостійних маленьких кратерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, а часом нафту та її складники. Висота вулкана – 3 м, а довжина глинистих потоків – 10-60 м. В той же час Старунський грязьовий вулкан є дуже оздоровчим. Озокерит, гарячі грязі та води високої мінералізації мають цінні лікувальні властивості. Їдемо дивитися на це чудо і ми.

Ми запрошуємо Вас оглянути монастир як архітектурну пам’ятку початку XVII століття. Свої витоки він бере ще з 1240 року, коли ченці зруйнованої татаро-монголами Києво-Печерської лаври взяли з собою святу воду  і пішли шукати  цілюще джерело із життєдайною силою. Знайшли його поблизу нинішнього монастиря на Блаженному камені, поруч з яким і оселились. На території Скита збереглись: монастирська вежа-скарбниця, церква святих Бориса і Гліба, підземна церква архистратига Михаїла. А також чудотворна ікона Божої Матері написана в 1788  року на горі Афон та передана у 2003 року до Манявської обителі. Український Афон відроджено у 1998 році, він діє до сьогодні як Мянявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир.

Поїдемо до водоспаду, біля якого вночі співають лісові мавки. Ви знали таке? Кажуть, що енергетику водоспаду відчувають на фізичному рівні. А вода має молодильні властивості-перевірено. Отож, вояж мальовничою карпатською дорогою-одне задоволення. Тим більше побачити повноводного,  18-метрового красеня вартує того, аби потрястися на кузові грузовика. Можна, звісно, пройтися 5 км пішки. Та ми побережемо Ваші ніженьки, бо попереду чимало випробувань. Якщо Ви хочете відчути усю велич водограю-можете замовити атракцію і спуститися на мотузці по водоспаду. Відчайдухи завжди заслуговують оплесків.

Повірте, варто спробувати і зовсім не сумніватися! Туристи найбільше переймаються як поводитиметься коник, чи бува не понесе стрімголов? Ні, бо за повідки його буде вести інструктор, тварини навчені до такої роботи, виконують її обережно і можна сказати відповідально. Вам тільки залишається розглядати красу букового лісу, що дряпається на карпатські крутосхили, насолоджуватися краєвидами, робити світлини на згадку. Після навіть не схочеться злізати із сідла, здаватиметься, що Ви вправна вершниця чи вершник, що роками займаєтеся кінним спортом. Та все ж таки скинуть Вас з коня «Дівочі сльози». Тендітний, 1,5-метровий водограй, що заховався у лісі на річці Жонка, аби ніхто не бачив, як ронить «сльози». Плаче, значить за кимось тужить. Тільки біля нього дізнаємося усю правду .

Чому серпантинове? Бо доріжка так і вестиме нас-серпантином. Це неймовірно приємно для ніжок. Десь 2,5 години будемо добиратися в одну сторону, неквапливо, смакуючи джерельну водичку гірських потічків, бо тут їх так багато і смакуючи очима довкілля неземних красот. Ліс, гірські струмки, кам’яні острови облаштував Хом’як, створюючи свої зручності для подорожніх. А ми вбачаємо у тому якусь особливу звабу гори для того, щоб залишитися на чужих світлинах. Будьте спостережливі, не оминіть крутезну локацію для фотозони! Неймовірне попереду! Ми не любимо наперед розповідати все про маршрут, яким будемо мандрувати, адже, тоді не цікаво слухати гіда. Скажемо єдине, хом’яки тут не живуть, а ПОЛОНИНА ХОМ’ЯКІВ першою запрошує нас на перепочинок. Подорожньому у негоду навіть є де сховатися у колибі, розпалити вогонь і погрітися. Останні метри на шляху до підкорення вершини висотою 1542 м-нелегкі, через заросляк і каміння. Ого-го!-побачимо і воно того варте!

Буде цікаво! Обіцяємо! Бо організатори цього колоритного острівця подбали про все: про ігри, забави, повчальні гуцульські мудрості, дотепні жарти, неперевершені фотозони, смаковиту їжу. А головне ВРАЖЕННЯ і ВІДЧУТТЯ, які дістаються глибини щастя і радості. До чого тут пекучі ПЕРЦІ, що зустрічають на вході? Досвідчений гід про все розкаже…

Вау!-захоплено кричатиме вся група, бо тільки тут неосяжна краса заставляє крутися вашу голову, як сова, на 360 градусів, щоб не пропустити жодної крапельки дивовижного гірського світу. А може й від того, що кожен камінчик, камінь чи камінець підкидатиме у транспорті до даху, а «доларові повороти», як американські гірки, вибиватимуть рівновагу з під п’ятої точки. Вже весело! Без позитиву, без бажання в гори не вирушайте. Хто буде  тягнути Вас на своїх плечах? Гірська пригода розпочалася тільки ми щойно пересіли у спецтранспорт-надійний, всепрохідний, а головне-безпечний. Перша наша зупинка біля височенної складчастої стіни, яка іменується СКЕЛЕЮ ВІРНОСТІ. Гуцули в ревності справжні терористи, бо перевіряли своїх коханих, йдучи на весняно-літній період в гори випасати худобу, в жорстокий спосіб. Як саме? Скидали із скелі. Якщо повезло вижити-жінка була безмежно вірна, якщо ні-значить крутила шури-мури з чужим любасом. Легенда чи правда? Звісно, правда. Та якщо б гуцул ,повернувшись з полонини, попив водички з ДЖЕРЕЛА ПРОЩЕННЯ  то й жінка була би жива, стіл для коханого накрила, а вночі приголубила, по голівці погладила. Поп’ємо тої цілющої води і ми, абись те були добрими ,хоч до рани прикладай.

Дуже рекомендуємо пересісти на підйомники, щоб помилуватися урочищем біля гори Стіг-тут народився Драгобрат, як гірський курорт. Влітку і взимку, навесні і восени ЙОГО краса дивує, вражає і надихає. Ген над головою пропливатимуть білі перини хмар, під ногами яскравими фарбами виблискують на сонці шпилясті дахи відпочинкових комплексів, пасуться корови, баламкаючи дзвоником, довжелезно-широченний трав’яний коврик м’яко вистелив схили…Якщо фоткаєте усю цю красу- не впустіть з рук телефон, бо не знайдемо.  «Драгобрате!-дорогий брате, вже зараз потаємною частинкою своєї душі розумію, що стаєш ти для мене  близьким і рідним.»-така думка зароджується у Вас в голові? Вгадали? А до родичів – приїжджають в гості, повертаються рано чи пізно.

Попереду ще великий шмат дороги, тому хтось добре придумав, облаштувавши на верху колибу. Звісно, не без вигоди собі, але і для добра туристів. Буваючи в будь-якому регіоні нашої країни, чи то у інших землях, завжди пробуйте місцеву кухню. Гуцули дуже смачно готують! Бануш, грибна юшка, бограч, палагінти з різними начинками, кремзлики по-гуцульськи,  росівниця, киселиця, гуцульський борщ з білим буряком…-вибирайте до смаку. Наливочка для дорослих для хоробрості і щоб не залягло!

У їхню дзеркальну поверхню заглядає небо і сонце, місяць і зорі,  любуючись своєю красою з висоти. Довго милуюються ними туристи, дивуються, як на такій висоті втримують свої берегові кордони і глибину, звідки наповнюються кришталево-чистою водою. Ворожеска-бо «Вороже» та й ще глибоке, глибина озера подекуди сягає 4.5 метрів. Ніколи не пірнайте з розгону у нього. На дні де-не-де лежать валуни, та й вода тут влітку не прогрівається вище 12 градусів тепла. Ось, що можна зробити- приїхати з друзями, взяти палатки, розкинути наметове містечко і насолоджуватися відпочинком у дружній компанії серед мальовничої природи.

У кінці нашого маршруту на висоті 1577 м.н.р.м. зустрічатиме нас Герешаска, а може Догяска?-бо знаходиться озеро біля підніжжя одноіменної гори. Воно  мілке, 1,2 метри, і теж непривітно холодне. Та хіба це спинить сміливців? Спробувати і відчути його на дотик люблять мужчини, вихваляючись натренованим торсом. Площа більша гектара дозволяє плавати по водній гладі навіть каноє. Розказуємо те, що бачили! Довкола озера велика відпочинкова зона: сиди ,споглядай, милуйся! У сезон чорниць можете назбирати тут повне відро карпатської вітамінної ягоди. Наперед не хочемо переповідати історії і легенди пов’язані з озерами. А вони про кохання і переплетені долі.

Тут, біля Герешаски, наш провідник Іван разом з дружиною приготують нам смачнющий бограч, якщо не пошкодуєте коштів віддячити. На живому вогні, у чавунному казані, із м’яса баранчика, що випасався на Карпатських еко-травах. А із солоденького- фірмовий домашній сирник! Мм!-пальчики оближемо.